|
У Печихвостах святкували 500-ліття села та 300-ліття храму Жителі
села Печихвости Горохівського району цьогоріч відзначають дві події в житті
села: 500 років із дня першої писемної згадки про село Печихвости та 300
років із дня заснування місцевої святині Свято-Введенського храму. У суботу 6
вересня на запрошення настоятеля общини священика Андрія Юнчика святкування
ювілеїв очолив керуючий Волинською єпархією митрополит Луцький і Волинський
Ніфонт, – повідомляють 9 вересня «Волинські Новини».
За Божественною Літургією владиці співслужили 16
священнослужителів, серед яких – благочинний Горохівської округи протоієрей
Олександр Пасічник. На богослужінні був присутній протоієрей Феодосій Чумак,
котрий був настоятелем цієї парафії 39 років (очолював парафію з 1966 року). За
інформацією прес-служби Волинської єпархії УПЦ, на зустрічі архіпастиря отець
Андрій зауважив, що храм у Печихвостах четверте століття є окрасою, оберегом
і гордістю села. «Четверте століття церква першою зустрічає схід сонця й
останньою поринає у сон, пам’ятає події, що пережила, тепер лише у молитві. У
зв’язку з визначною подією на пожертви благодійників, трудами прихожан у
церкві вдалося зробити потужний ремонт всередині і ззовні. Ввійдіть, дорогий
владико, в храм і помоліться, щоб милосердний Господь і надалі оберігав
наше село від усякого зла», – додав настоятель. Літургію
співали вихованці Волинської Духовної семінарії. Після богослужіння, хресного
ходу й окроплення прихожан та гостей святою водою митрополит Ніфонт привітав
жителів села з ювілеями. «Життя кожного православного християнина пов’язане з
церквою. І сьогодні до неї йдуть люди, щоб із Божим благословенням розпочати
нове життя, йдуть охрестити дитину, провести в останню путь рідного. Йдуть,
щоб почути Слово Боже, помолитись, очистити душу і тіло, з’єднатися з Богом в
Таїнстві Причастя. Вже
минає триста років, як Свято-Введенська церква є духовним осередком села,
тією унікальною пам’яткою дерев’яної сакральної архітектури. Рік за роком
пролітає час, поповнюється новими сторінками літопис села Печихвости, якому
вже 500 років. Але храм назавжди залишиться тією святинею, котра єднає далеке
минуле, теперішнє і невідоме майбутнє. Хай Господь завжди буде з вами», –
сказав митрополит. Слова
вітання в цей день прозвучали від дітей недільної школи села. На згадку
про святкування архіпастир подарував для парафії Вифлиємську зірку, привезену
з Єрусалиму, кожному присутньому на святі – іконки. а благодійникам і
настоятелю вручив за старання церковні нагороди.
Печихвости Волинська
обл., Горохівський р-н Печихвости - це
мальовничий куточок Волинського краю, якому в 2008 році виповнюється 500
років. Це одне з тих сіл Горохівщини, на схід від якого проходить вододіл між
басейном Чорного та Балтійського морів. Через Печихвости протікає річка
Стрипа, яка впадає в Лугу, що є притокою Західного Бугу. Тихо дзюркочучи
через село, вона, мов ниточка, розділяє його на два зелені береги. Біля витоків Історія села дуже давня.
Перші поселення належали до часів палеоліту. На території села проживало
слов'янське плем'я волинян. У Х столітті воно ввійшло до складу Київської
Русі. У 1241 році село
зруйнували татари. У XIV столітті Печихвости відійшли до Литовського
князівства, а пізніше - до Польщі, де було запроваджено кріпосне право, і
землі селян відійшли до фільварки польської пані. Із початком визвольної
війни у Печихвостах відбулося повстання проти польських панів, у результаті
якого селяни повернули своє майно і землі. Перша офіційна згадка
про Печихвости у «Повісті минулих літ» датується 1508 роком, хоча достовірних
історичних даних про село не збереглося. Чому «Печихвости»? Як розповідають
старожили села, ще з часів монголо-татарської навали існує легенда, яка розповідає
про походження назви «Печихвости». В ту далеку епоху українські села були
неабиякою поживою для ворогів. Поселення погано укріплялися, а зброї фактично
не було. Селяни озброювалися хто чим міг: вилами, кілками, сокирами, хоча й
це не допомагало здолати кінні загони ворогів. Під час одного з набігів
місцеві жителі вигадали новий метод боротьби з татарами. За вказівкою одного
чоловіка селяни прив'язали бикам до хвостів палаючі факели - віхті. Худоба в
паніці бігла вперед з палаючими хвостами, таким чином розганяючи ворогів, а
люди йшли слідом і добивали покалічених татар. Ворожий табір був розбитий у
лісі, біля урочища Дубина. Старожили вважають, що
саме ця легенда і послугувала основою дивної назви села - Печихвости. Навіть
пізніше, коли хотіли перейменувати Печихвости на Малинівку, люди відмовилися,
зберігши незвичайну історію порятунку від ворогів. Історія місцевих храмів: втрати і здобутки Минав час, село
розбудувалося. Нарешті люди звели дерев'яну церкву, яку згодом спалили
татари. Віруючі не хотіли залишатися без храму, адже село без церкви, як
сім'я без мами, тому в 1659 році будують нову. Однак стихія не пощадила
святині: під час грози в церкву вдарила блискавка, і вона згоріла. У 1708 році поміщиця Тересса Гулевич на пожертви парафіян
будує в Печихвостах дерев'яну Свято-Введенську церкву. У 1796 році сюди було
приписано 86 парафіян, 520 жителів. При храмі діяла церковно-парафіяльна
школа. З 1892 року до парафії Печихвостів були приписані села Стрільче та
Полюхно. Наприкінці ХІХ століття село Печихвости Підберезівської волості
Володимирського повіту мало 140 дворів і 1097 парафіян. У 1931 році, коли на
парафії служив священик Семен Кульчицький, у храмі проводився ремонт, під час
якого все було розібрано до фундаменту. Замінили старі трухляві підвали, у
стінах поставили нові дошки; стара бляха була замінена на цинкову. Крім того,
на куполи поставили нові хрести. Із розповідей відомо, що
за 150 років у церкві було 8 настоятелів. З 1862 року служив священик
Костянтин Лотоцький; під час війни настоятелем був священик Олексій
Кульчицький (1937-1963). Незважаючи на тяжкі для церков часи, храм не
закривався. Богослужіння звершувалися церковнослов'янською мовою як у
недільні, так і у святкові дні. До парафії тоді входили села Стрільче,
Полюхно і кілька хат Скабарівщини. Суперечливий період радянської влади З 1966 року настоятелем
Свято-Введенської церкви був призначений священик Феодосій Чумак, який
прослужив на цій парафії 39 років. Диякон Яків Пасецький із Миркова керував
тоді хором - його з вдячністю згадують парафіяни. З 1996 року регентом
церковного хору стала Віра Войтунь. За радянських часів
церква пережила чимало гонінь, влада утискала її, як могла. Карали за те, що
вінчалися, хрестили дітей, не дай Боже вчитель побачить дітей на службі в
Пасхальну ніч. Не дозволяли звершувати чин похорону в церкві, можна лише
ховати на цвинтарі. Але віруючі люди все
одно тягнулися до храму. Натерпівся тоді й настоятель, який служив на кілька
сіл: Пірванче, Стрільче, Підбереззя, Матів, Полюхно і Печихвости. Церква жила, робилися
ремонти, будувалося щось нове... Нова сторінка в історії церкви в Печихвостах У 1990 році біля церкви
була збудована нова цегляна сторожка. За роки служіння отця Феодосія храм
фарбувався зовні 13 разів. У 1992 році з благословення митрополита Луцького і
Волинського Нифонта відкрили церковну недільну школу, яку через 2 роки було
перетворено на сільську. Того ж року на пожертви парафіян дерев'яна огорожа
була замінена на залізну. У 1999 році в пам'ять 2000-річчя народження
Спасителя було поставлено два пам'ятники - один біля церкви, другий - у селі
Полюхно. Пізніше, після газифікації села, провели опалення і в храмі,
поставили два конвектори. У 2006 році було влаштоване озвучення. Цього ж року
у двох жителів села обновилися ікони. Сьогодення У зв'язку із
святкуваннями 6 вересня на запрошення настоятеля громади священика Андрія
Юнчика ювілейні урочистості очолив владика Нифонт. За Божественною літургією
йому співслужили 16 священнослужителів, серед яких благочинний Горохівського округу
протоієрей Олександр Пасічник. На богослужінні був присутній протоієрей
Феодосій Чумак, який очолював парафію з 1966 року впродовж 39 років. На зустрічі архіпастиря
отець Андрій зауважив, що храм у Печихвостах четверте століття поспіль є
окрасою, оберегом і гордістю села. «Четверте століття церква першою зустрічає
схід сонця і останньою поринає у сон, пам'ятає події, що пережила, тепер лише
в молитві. Ввійдіть, дорогий владико, у храм і помоліться, щоб милосердний
Господь і надалі оберігав наше село від усякого зла», - додав настоятель. Митрополит Нифонт
привітав жителів села з ювілеями. «Життя кожного православного християнина
пов'язане з церквою. І сьогодні до неї йдуть люди, щоб з Божим благословенням
розпочати нове життя, йдуть охрестити дитину, провести в останню путь
рідного. Вже минає триста років , як Свято-Введенська церква є духовним
осередком села, унікальною пам'яткою дерев'яної сакральної архітектури. Храм
назавжди залишиться тією святинею, яка єднає далеке минуле, благословенне
теперішнє й невідоме майбутнє. Нехай Господь завжди буде з вами», - сказав у
вітальному слові правлячий архієрей. На згадку про
святкування архіпастир подарував парафії Віфлеємську зірку, привезену з
Єрусалима, кожному присутньому на святі - іконки, а благодійникам і
настоятелю вручив за труди церковні нагороди. Священик Валентин Марчук Довідково:
Источники: http://orthodoxy.org.ua/node/19164 http://www.volynnews.com/news/society/1337/m=12&y=2009 |
